Крюкова, Тамара Зоряний лицар [Текст]: повість / Т. Крюкова. – Х.: Ранок, 2012. – 448 с.
ЗМІСТ Наступна частина циклу ні в чому не поступається попереднім, вона так само захоплююча і цікава.
Марика і Гліб ростуть, після мандрів вони змінилися, подорослішали. Життя Марики відтепер зовсім інше, бо вона живе у палаці герцогині Агнеси як її донька, навчається, намагається опанувати придворний етикет. Але відчуває себе птахом у золотій клітці. Вільнолюбна дівчина підсвідомо прагне позбутися тягаря правил та умовностей, жити відповідно до волі свого серця, і дуже швидко доля надасть їй таку можливість.
У цій книзі вже два повноцінних сюжетоформуючих персонажа – Гліб і Марика, частково їхні лінії перетинаються, але образи розвиваються паралельно. Через те, що на шляху у кожного героя багато випробувань, між Глібом і Марикою іноді виникають конфлікти.
Головним антагоністом залишається віщунка з Лисячої Нори, ще хитріша, підступніша і безжальніша, ніж раніше. Її життєва позиція і сенс життя полягають у тому, щоб обдурювати інших собі на користь. Окрім того, відьма дуже мстива. Завдяки обману вона сварить Гліба з Агнесою, відбирає у герцогині щастя відчувати себе матір'ю, вбиває клин недовіри між друзями.
Тепер Марика її персональний ворог, а не лише дівчинка, яка приглянулася юному принцу. Із Марикою пов'язана таємниця – вона володіє чарівною силою, та дитину ніхто не навчав, тому чарівництво проявляється саме собою і лише у дуже складних ситуаціях. Через це з вини віщунки Марику починають
вважати відьмою і навіть пробують спалити. Поки мало хто знає, що вона чарівниця, яку називають Загубленою. І звісно, що про це й не здогадується сама Марика.
У творі з'являються і нові герої. Один із них – Зоряний лицар.
Юний правитель Світозар понад усе прагнув ощасливити свій народ, та коли запитував, чого не вистачає людям, то всі відповідали, що їм для щастя не вистачає грошей. Тоді Світозар почав щедро обдаровувати своїх підданих, чим ледь не занапастив їх, бо люди перестали працювати, а самі гроші знецінилися.
За своє добро юний Світозар отримує звинувачення:
"– Нам не потрібно такого щастя. Ти прирік нас на голодну смерть. Вдавися своїми грішми!" – лютував натовп" (С.27).
Відповісти цим людям міг би інший герой, який народився значно пізніше за ці події:
" – Грошей мені не потрібно. Гроші – це пусте. Без цікавої справи і з грошима нудьга. А коли робота є до душі, то й грошенятка заведуться" (С.153).
Та не було там того, хто міг би суперечити натовпу...
Зневірений у собі та своїх ідеалах юний Світозар стає Зоряним Лицарем, суддею, вищою силою, яка мешкає на небесах у кочовому замку, збудованому на перламутровій хмарі. Та цей самітник теж піддається спокусам і людським емоціям.
Це лячний і холодний образ, бо у Зоряного лицаря серце взялося кригою. І саме такій силі заборгував Гліб. Лячно подумати, що буде з хлопцем, якщо він не поверне власникові зачарованого гаманця. А гаманець-то у Гліба вкрали...
Окрім небезпек, пов'язаних із нерозумністю людей і чарівництвом, усім юним героям доведеться навчитися боротися у своєму серці із сумнівами, страхом, жорстокістю, зневірою, ревнощами, бажанням помсти і навіть щирою ненавистю. А біль втрати і відчуття, що зрадив найближчу людину... Тягар і спокуса влади... Ці дорослі почуття випробовують молодь, не даючи поблажок, і це дуже цінний досвід для читача.
Важко кожного разу відповідати злу "ні", а доведеться...
Обом підліткам складно, але Глібу найгірше за всіх, бо в якийсь момент він залишається сам на сам зі своєю самотністю і недовірою. Навіть Мариці не вірить, бо вважає, що дівчина його обманює. Це не так, але вимушене мовчання можна витлумачити будь-як, особливо коли до підступні сили схилять постійно до потрібних їм висновків.
"Злість роз'їдає навіть найчистіші серця, варто їй там оселитися" (С.95) – зауважує авторка.
Так само роз'їдає серця й неприйняття власної помилки, коли замість того, щоб спокутувати свою провину, могутні й розумні чарівники з острова Гроз намагаються спочатку приховати її, а тоді свідомо відправляють на смерть дитину, яку ж самі помилково й наділили чарівною силою. Та чи не була такою воля Долі, яка веде через небезпеки обрану дитину?.. Про це ми дізнаємося згодом.
Багато у цій частині нових героїв, чиї образи лише починають розкриватися, і за ними дуже цікаво спостерігати.
Надзвичайно порадувало у цій книзі чарівництво, яке подається не як особливі здібності, а як світоглядна система, яка повністю змінює світосприйняття людини, психологію і думки. Авторка ненав'язливо відкриває закони чарівництва, абсолютно не звичного для типового фентезі, але цілком реального для світоглядного міфу.
Наступна книга називається "Чарівниця з острова Гроз". Сподіваюся, що вона мене не розчарує, бо чим краща книга, тим більше остраху, що далі автор може схибити, замилувавшись собою і йдучи проти логіки свого світу.
У творі присутні цікаві казкові і міфологічні образи, такі, як наприклад, дух коваля, покараного за злочин поневіряннями між світами: ні живий, ні мертвий. Коваль не має ставати катом ні за яких обставин... Звільнити його важко, смертельно небезпечно, але можливо.
А ще стражі брами, що веде до світу померлих, лісовий народ, острів Гроз, де мешкають найсильніші чарівники світу, – невідомо, що відкриє фантазія у наступному розділі, та її летом мимоволі захоплюєшся.
Багато знаходиться на сторінках цієї книги філософії і фраз, гідних стати афоризмами. наведу лише деякі з них.
"– Невже тобі не шкода розставатися з таким багатством? – здивувався лицар.
– Найдорожче – це воля. Мені за неї нічого не шкода, – відповів Гліб" (С.75).
Або:
"– Людина, що нікому не вірить, схожа на гниле дерево: зовні міцне, а всередині – порожнеча. Штовхни – й упаде" (С.108-109).
Або вже від автора:
"Юна неосвічена циганка крок за кроком осягала істину, котру інші не можуть збагнути навіть у зрілі роки: всі нещастя відбуваються через те, що люди не вміють сприймати світ у всій його глибині. Про кожне явище більшість із нас судить однобоко, бачить лише пласку картинку, відмовляючись розуміти, що вона об'ємна і має різні ракурси" (С.293-294).
Це складна філософія, але така потрібна у юному віці, щоб вирости гідним дорослим, який вміє сміливо дивитися в очі злу й уникає підлості.
Особисто я з нетерпінням чекаю на наступну книгу і навіть трохи непокоюся за декого з героїв.
І чим далі я читаю, тим більше мені хочеться, щоб цей цикл було екранізовано або намальовано. Інформації для цього у книзі цілком достатньо.
http://bookchest.livejournal.com/61439.html
ЗМІСТ Наступна частина циклу ні в чому не поступається попереднім, вона так само захоплююча і цікава.
Марика і Гліб ростуть, після мандрів вони змінилися, подорослішали. Життя Марики відтепер зовсім інше, бо вона живе у палаці герцогині Агнеси як її донька, навчається, намагається опанувати придворний етикет. Але відчуває себе птахом у золотій клітці. Вільнолюбна дівчина підсвідомо прагне позбутися тягаря правил та умовностей, жити відповідно до волі свого серця, і дуже швидко доля надасть їй таку можливість.
У цій книзі вже два повноцінних сюжетоформуючих персонажа – Гліб і Марика, частково їхні лінії перетинаються, але образи розвиваються паралельно. Через те, що на шляху у кожного героя багато випробувань, між Глібом і Марикою іноді виникають конфлікти.
Головним антагоністом залишається віщунка з Лисячої Нори, ще хитріша, підступніша і безжальніша, ніж раніше. Її життєва позиція і сенс життя полягають у тому, щоб обдурювати інших собі на користь. Окрім того, відьма дуже мстива. Завдяки обману вона сварить Гліба з Агнесою, відбирає у герцогині щастя відчувати себе матір'ю, вбиває клин недовіри між друзями.
Тепер Марика її персональний ворог, а не лише дівчинка, яка приглянулася юному принцу. Із Марикою пов'язана таємниця – вона володіє чарівною силою, та дитину ніхто не навчав, тому чарівництво проявляється саме собою і лише у дуже складних ситуаціях. Через це з вини віщунки Марику починають
вважати відьмою і навіть пробують спалити. Поки мало хто знає, що вона чарівниця, яку називають Загубленою. І звісно, що про це й не здогадується сама Марика.
У творі з'являються і нові герої. Один із них – Зоряний лицар.
Юний правитель Світозар понад усе прагнув ощасливити свій народ, та коли запитував, чого не вистачає людям, то всі відповідали, що їм для щастя не вистачає грошей. Тоді Світозар почав щедро обдаровувати своїх підданих, чим ледь не занапастив їх, бо люди перестали працювати, а самі гроші знецінилися.
За своє добро юний Світозар отримує звинувачення:
"– Нам не потрібно такого щастя. Ти прирік нас на голодну смерть. Вдавися своїми грішми!" – лютував натовп" (С.27).
Відповісти цим людям міг би інший герой, який народився значно пізніше за ці події:
" – Грошей мені не потрібно. Гроші – це пусте. Без цікавої справи і з грошима нудьга. А коли робота є до душі, то й грошенятка заведуться" (С.153).
Та не було там того, хто міг би суперечити натовпу...
Зневірений у собі та своїх ідеалах юний Світозар стає Зоряним Лицарем, суддею, вищою силою, яка мешкає на небесах у кочовому замку, збудованому на перламутровій хмарі. Та цей самітник теж піддається спокусам і людським емоціям.
Це лячний і холодний образ, бо у Зоряного лицаря серце взялося кригою. І саме такій силі заборгував Гліб. Лячно подумати, що буде з хлопцем, якщо він не поверне власникові зачарованого гаманця. А гаманець-то у Гліба вкрали...
Окрім небезпек, пов'язаних із нерозумністю людей і чарівництвом, усім юним героям доведеться навчитися боротися у своєму серці із сумнівами, страхом, жорстокістю, зневірою, ревнощами, бажанням помсти і навіть щирою ненавистю. А біль втрати і відчуття, що зрадив найближчу людину... Тягар і спокуса влади... Ці дорослі почуття випробовують молодь, не даючи поблажок, і це дуже цінний досвід для читача.
Важко кожного разу відповідати злу "ні", а доведеться...
Обом підліткам складно, але Глібу найгірше за всіх, бо в якийсь момент він залишається сам на сам зі своєю самотністю і недовірою. Навіть Мариці не вірить, бо вважає, що дівчина його обманює. Це не так, але вимушене мовчання можна витлумачити будь-як, особливо коли до підступні сили схилять постійно до потрібних їм висновків.
"Злість роз'їдає навіть найчистіші серця, варто їй там оселитися" (С.95) – зауважує авторка.
Так само роз'їдає серця й неприйняття власної помилки, коли замість того, щоб спокутувати свою провину, могутні й розумні чарівники з острова Гроз намагаються спочатку приховати її, а тоді свідомо відправляють на смерть дитину, яку ж самі помилково й наділили чарівною силою. Та чи не була такою воля Долі, яка веде через небезпеки обрану дитину?.. Про це ми дізнаємося згодом.
Багато у цій частині нових героїв, чиї образи лише починають розкриватися, і за ними дуже цікаво спостерігати.
Надзвичайно порадувало у цій книзі чарівництво, яке подається не як особливі здібності, а як світоглядна система, яка повністю змінює світосприйняття людини, психологію і думки. Авторка ненав'язливо відкриває закони чарівництва, абсолютно не звичного для типового фентезі, але цілком реального для світоглядного міфу.
Наступна книга називається "Чарівниця з острова Гроз". Сподіваюся, що вона мене не розчарує, бо чим краща книга, тим більше остраху, що далі автор може схибити, замилувавшись собою і йдучи проти логіки свого світу.
У творі присутні цікаві казкові і міфологічні образи, такі, як наприклад, дух коваля, покараного за злочин поневіряннями між світами: ні живий, ні мертвий. Коваль не має ставати катом ні за яких обставин... Звільнити його важко, смертельно небезпечно, але можливо.
А ще стражі брами, що веде до світу померлих, лісовий народ, острів Гроз, де мешкають найсильніші чарівники світу, – невідомо, що відкриє фантазія у наступному розділі, та її летом мимоволі захоплюєшся.
Багато знаходиться на сторінках цієї книги філософії і фраз, гідних стати афоризмами. наведу лише деякі з них.
"– Невже тобі не шкода розставатися з таким багатством? – здивувався лицар.
– Найдорожче – це воля. Мені за неї нічого не шкода, – відповів Гліб" (С.75).
Або:
"– Людина, що нікому не вірить, схожа на гниле дерево: зовні міцне, а всередині – порожнеча. Штовхни – й упаде" (С.108-109).
Або вже від автора:
"Юна неосвічена циганка крок за кроком осягала істину, котру інші не можуть збагнути навіть у зрілі роки: всі нещастя відбуваються через те, що люди не вміють сприймати світ у всій його глибині. Про кожне явище більшість із нас судить однобоко, бачить лише пласку картинку, відмовляючись розуміти, що вона об'ємна і має різні ракурси" (С.293-294).
Це складна філософія, але така потрібна у юному віці, щоб вирости гідним дорослим, який вміє сміливо дивитися в очі злу й уникає підлості.
Особисто я з нетерпінням чекаю на наступну книгу і навіть трохи непокоюся за декого з героїв.
І чим далі я читаю, тим більше мені хочеться, щоб цей цикл було екранізовано або намальовано. Інформації для цього у книзі цілком достатньо.
http://bookchest.livejournal.com/61439.html
