четвер, 23 лютого 2017 р.

Літературний ранок "О, мово рідна, України слава"



Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи справжню людину, кожен із нас повинен передусім створити в своїй душі світлицю, в якій зберігається найцінніший скарб – МОВА.
21 лютого 1952 року в Бангладеш влада придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеш став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні.
За недовгий час свого існування це свято вже стало традиційним. Це один із тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу, посіяти у своєму серці хоча б одну зернину любові до рідної мови.
Усі ми повинні пам’ятати і дбати про те багатство, яке є у кожного із нас, його ми не завжди пам’ятаємо, не завжди цінуємо, але без нього не можемо жити. І багатство це – наша рідна мова.
У бібліотеці  для дітей проведено літературний ранок "О, мово рідна, України слава" з учнями 5 - х класів Семенівського НВК № 1. 
На заході діти читали вірші про мову та відгадували загадки.
Звучали пісні "Це моя Україна", "Червона калина", "Україна це ми".
Присутні переглянули мультфільм "Колискова".
Влаштовано та переглянуто книжкову виставку "Рідна мова моя, поетична й пісенна".
















середу, 15 лютого 2017 р.

Афганістан


Афганська війна належить до тих подій 20-го століття, які ще не знайшли свого повного та об’єктивного висвітлення та аналізу. Вона залишається «білою плямою»  новітньої історії.
15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали -- «Мамо, я живий...».
 Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. 28 років, що пройшли, об'єднали колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.

Афганська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика…
Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України.
У бібліотеці для дітей влаштовано  виставку - спогад "Афганістан - чия у тім вина".