Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, народжувалися на тернистих шляхах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей Півночі й у пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання.
«Кобзар» належить до найволелюбніших книг усіх часів, він наскрізь сповнений прагненням волі. Поезії «Кобзаря» пронизані вірою в незнищенність українського народу, вірою в те, що людина ніколи не змириться з неволею.
Кожен, хто відкриє для себе «Кобзаря», відчує, що книгу цю написала людина, яка вистраждала свої відкриття, яка по крутизнах життя піднеслася до вершин мудрості.
«Кобзар» - книга невичерпна, книга на віки.
У наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили всього декілька його поезій.
Молодий перспективний художник Тарас Шевченко вперше видав «Кобзаря» 1840 року в Санкт-Петербурзі за сприяння свого друга та земляка - поета Євгена Гребінки.
До збірки увійшло всього вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч».
Вірш «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», написаний спеціально для цієї збірки, є своєрідним епіграфом до усієї творчості Тараса Шевченка.
Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати «Кобзарем». Навіть сам поет деякі зі своїх повістей підписував «Кобзар Дармограй».
1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Далі були і третє, і четверте видання.
І до сьогодні велична книга українців «Кобзар» перевидається численними накладами й перекладається багатьма мовами.
У Черкасах існує єдиний у світі музей однієї книги -«Кобзаря», відкритий у травні 1989 року в меморіальному будинку сім’ї Цибульських, де якийсь час проживав Тарас Григорович.
