ДОВІДКА
Дунаєвський Ісак Осипович народився в містечку Лохвиця на Полтавщині. Батьки рано помітили здібності хлопчика до музики й всіляко їх заохочували. Перші уроки він брав у музиканта-любителя Григорія Полянського, який також грав у театральному оркестрі Народного дому. Маленького Ісака водили на вистави й концерти, що відбувалися тут досить часто. Вони залишили в його пам’яті незабутні враження і вперше відкрили великий світ мистецтва: тут хлопчик пверше почув твори Фредеріка Шопена, Петра Чайковського, Ференца Ліста, Едварда Гріга та інших видатних зарубіжних і вітчизняних композиторів.
З 10 років Ісак навчається у Харкові в приватній музичній школі. Вищу освіту здобув у місцевій консерваторії у 1919 році.
У зв’язку з подіями громадянської війни, коли життя у місті ускладнилося, Ісак приїздить на кілька місяців до рідної Лохвиці й поринає тут у гущу культурно-мистецького життя. Зокрема, він виступає у місцевій газеті «Известия» як публіцист, пропагуючи музичну культуру й закликаючи сучасників оволодівати всебічними знаннями, шанобливо ставитися до мистецьких надбань попередніх поколінь. Він також стає одним із організаторів Народного університету культури й сповна віддається роботі в ньому, виступає з лекціями.
Ісак Дунаєвський також брав участь у виставах місцевої театральної трупи. Йому навіть довелося грати роль лікаря
Чебутикіна у п’єсі А.Чехова «Три сестри». Лохвичанам дуже подобалася віртуозна гра на роялі їхнього уславленого земляка. До речі, цей музичний інструмент, якому понад 100 років, нині зберігається у Лохвицькому краєзнавчому музеї імені Г.С.Сковороди.
Чебутикіна у п’єсі А.Чехова «Три сестри». Лохвичанам дуже подобалася віртуозна гра на роялі їхнього уславленого земляка. До речі, цей музичний інструмент, якому понад 100 років, нині зберігається у Лохвицькому краєзнавчому музеї імені Г.С.Сковороди.
Композитор не поривав зв’язків із рідним краєм. Допомагав літературою Лохвицькій музичній школі, яку організували в повоєнні роки. Нині вона носить його ім’я. Вдячні лохвичани до ювілейних дат земляка проводять музичні вечори, концерти, фестивалі. На будинку, де народився композитор, на честь нього відкрито меморіальну дошку.
Композитор плідно працював з режисером Григорієм Александровим, який добре розумів, що Ісак Дунаєвський для нього — справжня «золота жила». Александров створював фільми-утопії, радянські «голівудські» казки.
Утім, творча доля композитора не була легкою, не зважаючи на те, що він купався у променях слави, одержував від тодішньої влади високі державні нагороди. У музиці Ісака Дунаєвського дійсно відбилася ціла епоха, яка була і героїчною, і драматичною. Увесь свій талант він віддав народу, тій країні, в якій жив і творив. Його музика мала й велике виховне значення у світлі естетичних цінностей тієї доби.
Проте мало хто знав, що коїлося на душі в композитора, котрий не міг не знати, як сталінська репресивна машина позбавляла життя мільйонів ні в чому не винних людей, серед яких було багато й діячів культури та мистецтва. Тож не дивно, що пісню, присвячену тирану Сталіну, він написав без особливого ентузіазму, як данину часові. Це помітив і «вождь народів». Вперше прослухавши «Пісню про Сталіна», він сказав: «Товариш Дунаєвський доклав увесь свій чудовий талант, щоб цю пісню про товариша Сталіна ніхто не співав».
Були роки, коли композитора піддавали критиці на сторінках преси, дорікаючи йому за відхід від чітко визначеної «лінії партії» і захоплення легкою музикою, яка призначена, мовляв, тільки для задоволення «членів буржуазного суспільства».
Незважаючи не те, що творча праця талановитого композитора припала на дуже заідеологізований час (доводилося майже постійно писати твори на офіційні замовлення), Ісак Дунаєвський наповнював кожний свій новий твір піднесеними мелодіями, котрі заряджали сучасників енергією й оптимізмом. Перелік цих творів дуже великий. Варто згадати, що ним написано музику до 280-ми кінофільмів, значна частина яких стала класикою не тільки радянського, а й світового кіно. Серед них найбільш популярними стали стрічки «Веселі хлоп’ята» (1934), «Цирк», «Діти капітана Гранта» (1936), «Багата наречена» (1937), «Волга-Волга» (1938). Він також написав 12 оперет, які ставляться на сценах музичних театрів України й у наш час.
Понад 100 пісень, написаних композитором для виконання хоровими колективами, постійно звучали з естрад і гучномовців. Звучать вони іноді й нині. До кращих зразків пісенної творчості композитора останніх років його життя належать «Шляхи-дороги», «Летіть, голуби», «Яким ти був», «Шкільний вальс», «Ой цвіте калина» та інші, котрі завжди викликають щемкі почуття, бо вони й сьогодні підкоряють сучасників своєю ліричністю, мелодійністю і неповторною гамою людських почуттів, що пронизують серця багатьох любителів музики.
Так вийшло, що велику частину часу надзвичайно обдарований композитор змушений був віддавати написанню пісень і маршів, як мовиться, на злобу дня. Він міг би засісти і за великі симфонічні твори. Це, зокрема, помітив Дмитро Шостакович (1906 — 1975), прослухавши його увертюру до кінофільму «Діти капітана Гранта». Вона несла у собі величезний сплеск красивої і динамічної музики, котра за силою звучання і технікою могла бути порівняна з деякими музичними полотнами В.А. Моцарта, Р.Вагнера, П.Чайковського, Е.Гріга.
Ісак Дунаєвський більше приділяв уваги легкій музиці, пісенній творчості, що відповідало запитам тогочасного суспільства. Коли б він прожив більше, то, безперечно, взявся б і за написання великих симфонічних творів, бо був наділений унікальним мелодичним даром. У музиці до кінофільмів і оперет його музика перепліталася із симфонічним жанром. Окремі фрагменти оперет композитора є завершеними музичними творами, а тому вони часто виконуються в концертах окремо. Його твори відрізняються складним мелодичним ходом і тонкою гармонією, тож, хоча на перший погляд здаються легкими, проте вимагають від виконавця високої вокальної майстерності та великих голосових ресурсів.
Дмитро Шостакович жалкував, що Дунаєвський при його великому талантові мало звертався до симфонічних творів.
Композитор це розумів і з гіркотою писав 8 лютого 1953 року в своєму листі до І.Сєрої: « Я мав великий успіх у концерті пісні, який відбувся позавчора в Колонному залі у Москві... Цей успіх мене дуже радує. Але що означає моя радість у порівнянні з моїм смутком, з моїм величезним власним незадоволенням?! Я перестав бути творцем. У мене ще є невимушена майстерність, яка дозволяє мені залишатися у пісні нестаріючим левом. Але ці ж пісні, помножені на моє оркестрове вміння і мислення, могли б дати кантати, ораторії, поеми та ін. А я сиджу і займаюся, роками займаюся, по суті, клієнтурою. Я злюся, дуже злюся на себе. І ця злість, мабуть, є моїм єдиним якорем спасіння, єдиною моєю надією на звільнення від мого творчого лабазу...»
Ісак Дунаєвський помер у розквіті творчих сил. Та незважаючи на те, що його творчість розвивалася у руслі ідеологічно вмотивованих чинників, що, безперечно, дуже сковувало великий талант композитора, його пісні та неповторні мелодії завжди народжуватимуть у серцях людей великі естетичні переживання і заряджатимуть їх силою життєствердного духу.
