24 листопада - День пам’яті жертв голодомору

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.
Сумні події  1932- 1933 р. відтворено в книгах, документах, фотоальбомах, свідченнях очевидців.

До Дня пам'яті жертв голодомору в районній бібліотеці для дітей влаштовано виставку-реквієм «Гори священної пам’яті свіча» та проведено для учнів 7-8 класів Семенівського НВК №1 годину історичної пам’яті  «Твій біль, Україно».

Без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, було знищено голодом мільйони людей! Тільки дітей, зморених голодом - 3 млн. 900тис.! Ось наслідки цієї війни. І це ще не остаточний підрахунок жертв..

Наша Полтавщина була в епіцентрі цієї жахливої трагедії.

На цій горі, на пагорбі печалі?
З небес святої чистоти      
Ідуть дощі  вдовиними плачами.  
Спадає плащаницею мовчання.
І тільки дзвін волає: «не прости».  Б.Олійник

         Доля  полтавського села в 30-і роки минулого століття навіки залишилась болючою раною для України і нашого краю. На Полтавщині тоді чи не найбільше загинуло насильницькою смертю селян-трудівників.  

У селах безслідно зникали люди, поповзли чутки про людоїдство. Вулицями бродили чужі голодні люди-тіні. Знесилені, вони падали і вмирали під тинами. Спустілі хати стояли без вікон, двори поросли бур’янами. Щоб врятуватися,  люди  їхали в різні міста і краї, одні залишалися там назавжди, інші зникали безвісти..

Голодне лихоліття на Україні найбільше вразило дітей. Вони виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.

         Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад-вперед, скільки сидить - стільки гойдається, і безкінечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ - їсти, їсти, їсти.            

Боже!   Що там у тебе в руці?!      

Дай мені, Боже, хоч соломинку...  

Щоб не втонути в Голодній Ріці. Тож підрости хоч би трохи.   

Світу не бачив ще білого, Боже,   

Я — пташенятко, прибите в дорозі.         

Хоч би одненьку пір'їночку дай.    

Тато і мама — голодні мерці.        

Боже, зроби, щоб їсти не хтілось!            

Холодно, Боже.       

Сніг дуже білий.      

Боже, що там у тебе в руці?..

Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі..