ВОДОХРЕЩА

Це свято, що відзначається 19 січня, має й іншу назву — Богоявлення. Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявленням названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду.

На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства.

Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.

До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усіх предметів, що використовуються під час богослужіння. Свячена на Водохреще вода має вживатися натще. Вважається, що саме за цієї умови вона має найбільшу силу. До магічних властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті, відганяти від оселі злих духів, дарувати хворому одужання часто навіть від невиліковних хвороб. Деякі священики переконані, що не існує ліків кращих за святу воду.

Може виникнути питання, навіщо треба щороку знову і знову
освячувати воду? Відповідь досить проста. Світ наш сповнений гріхів, а церква, освячуючи воду, повертає водній стихії первинну чистоту. Священики акцентують увагу на тому, що Бог не творить чудес там, де людина їх очікує просто з цікавості, без щирого наміру скористатися ними задля власного спасіння. Щоб свячена вода приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.

Але повернемося до опису свята Водохрещення. За тиждень до свята чоловіки вирубують із річкового льоду хрест великого розміру, обливають червоною фарбою або й просто буряковим квасом. Так само з льоду вирубують престол побіч хреста. Завершують святкову композицію соснові або ялинові гілки у вигляді арки — це «царські врата».

На березі річки, знову ж таки біля льодового хреста, відбувається ще одне нетривале святкове богослужіння, потім священик занурює в річкову воду (в ополонку) хрест під спів хору «Во Йордані хрещуся тобі, Господи...». Ось тепер вода вважається освяченою, і люди набирають з ополонки у принесений із собою посуд свячену воду. Після всіх процедур громада повертається додому. За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду — хай побільше її загине від сильних морозів. За легендою, на Водохрещенпя вода в річці на якусь мить перетворюється на вино.

Принісши додому свячену воду, господар кропить усе в оселі й господарстві. Уся родина сідає до столу, перед їжею випивши свяченої води. Після обіду дівчата йдуть до річки, щоб умитися йорданською водою — задля вроди та здоров'я. Подекуди зберігається звичай співати господарю оселі величальні пісні:

Гей, пане господарю,

У господі, як в раю:

У тебе воли половії,

У тебе плуги золотії,

У тебе двори кедровії,

У тебе столи калиновії...

Величальні пісні годиться завершувати побажаннями добра, щастя, злагоди та багатства, наприклад, такими:

Гей, пане господарю,

Щасти, Боже, з Йорданом,

І з водицею, і з царицею,

З усім домом, з усім добром,

І з синами-соколами,

І з дочками-чічками...

У відповідь на таке щедре побажання всього найкращого господар дому обдаровує співців грішми.

Перший понеділок після Водохрещення — святий. Цього дня можна їсти тільки пісні страви.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Матвеева Н. П. Солнцеворот : праздники, обычаи, предания / Н. П. Матвеева. — К. : Укр. Центр духов. культуры, 1995. — 240с. 

Ця книга-своєрідна енциклопедія народних і церковних свят, звичаїв і переказів не тільки різних століть, але й різних територій східних слов’ян. Особливу значимість книзі надає широке залучення автором великого матеріалу з літературно-художньої класики й народної творчості.

Книга буде корисною вчителям і учнем, викладачам і студентам, діячам науки й культури, служителям церкви, письменникам і журналістам.

Скуратівський В. Дідух : свята українського народу / В. Скуратівський. — К. : Освіта, 1995. — 272 с.

У запропоновану книгу «Дідух» - український народ ний календар - увійшли описи народних свят, забав, воро жінь, обрядових дійств, прикмет, а також приповідки, при слів’я, тексти пісень, пов’язаних з проведенням сільськогос подарських робіт.Книга, розрахована на широке коло читачів.

Лановик М. Українська усна народна творчість : підручник / М. Лановик, З. Лавовик. — К. : Знання-Прес, 2006. — 591 с.

У підручнику висвітлюється розвиток народної творчості від витоків до сучасності, особливості побутування текстів за певних історичних умов. Запропоновано нову періодизацію фольклору та класифікацію жанрів з урахуванням сучасних досліджень історії, етно психології, культурології, міфології. Кожне явище народної творчості розглядається у його зв’язку з художньою літературою.