Мюнхаузен, як літературний персонаж уперше з’явився 1781 року. У восьмому числі берлінського часопису «Путівник для веселих людей» було видруковано цикл із шістнадцяти оповідань, автор яких назвався «M–h-s-n». А 1783 року в дев’ятому числі самого часопису – ще два оповідання. Хто був автор цих оповідань – можна тільки здогадуватись.
1785 року в Англії анонімно вийшла вже окремим виданням «Оповідь барона Мюнхаузена про його дивовижні мандри та пригоди в Росії». Невелику книжечку за один шилінг, написану англійською мовою, розхапали протягом одного дня. А протягом року її було перевидано п’ять разів. У ті часи надзвичайно модні були оповідання про подорожі до невідомих країн. Втім, до з’яви Мюнхаузенових оповідей ніхто так вигадливо, красномовно й повчально не перебільшував своїх пригод.
Разом з тим, автор цієї надзвичайно популярної книжки залишався невідомим, так ніколи й не відкривши свого імені, тож авторство приписали самому герою. Про те, що цей витвір вийшов із-під пера Рудольфа Еріка Распе(1737-1794), стало відомо аж через 30 років після смерті письменника.
Невдовзі, майже через рік після англійського видання – 1786 року – народжена на німецькому грунті книжка повернулась на батьківщину. Німецький поет Готфрід Август Бюргер (1747- 1794), переклавши і значно доповниши книжку новими сюжетами (йому, до речі, належить найзнаменітіший з них – політ на ядрі), видав її під іншою назвою. Окрім того – по-своєму увиразнив образ головного героя, надав його мові пишномовного стилю й загалом підсилив сатирично – іронічне звучання твору. Тобто Бюргер не просто переклав твір Распе, а й, власне, був співавтором.Та ба – і він забажав лишитись incognito.
Барон Мюнхаузен – персонаж не вигаданий. Він жив насправді. Народився він 11 травня 1720 року Німеччині, в містечку Боденвердер в шанованій дворянській родині. Хлопчику дали гучне потрійне ім’я – Карл Фрідріх Ієронім, яке він згодом вельми своєрідно прославить. Ще підлітком Мюнхаузен у свиті герцога Брауншвайгського прибув до Росії і почав військову кар’єру, ставши офіцером вельми престижної частини російської армії. 1740 року він уже – поручик, а десять років потому – Карла Фрідріха за виявлену під час виконання службового обов’язку хоробрість зробили ротмістром. Невдовзі барон дістав звістку, що батько його помер і залишив спадщину. Мюнхаузен покинув Росію (пробувши там 14 років!), повернувся в родовий маєток, жив там собі спокійно й невибагливо: господарював, ходив на полювання, спілкувався з друзями.
Чимало оповідей в книжці присвячено подорожам до Росії. Слід сказати, що баронове життя в Росії було досить одноманітне й нецікаве, але саме там він наслухався безлічі фольклорних фантастичних оповідок, які згодом так натхненно розповідатиме своїм друзям у Німеччині, переплітаючи з фактами власної біографії.
А як же змінилась доля барона Мюнхаузена після такого несподіваного для нього оприлюднення його пригод?. Така популярність вийшла бідоласі тільки на зле. Прочитавши книжку, старенький барон був не просто ображений, він не на жарт розлютився. Та й не безпідставно: його засипали насмішкуватими листами, до його маленького містечка, як мухи на мед, так і внадились роззяви – повитріщатися на барона – брехуна. Скривджений барон, аби захистити свою честь і гідність, надумав подавати в суд. Але суд відхіляв позови барона – закон був безсилий перед анонімним автором.
Отож, хоч як це парадоксально, прижиттєва слава оповідача й вигадника принесла Мюнхаузенові самі тільки неприємності. Родичі, звинувативши барона в тому, що він зганьбив добре ім’я славного роду, відвернулися від нього. Карл Фрідріх Ієронім фон Мюнхаузен дожив до сімдесяти років і помер 22 лютого 1797 року, самотній і всіма покинутий.
Радимо прочитати:
- Распе Р. Пригоди барона Мюнхгаузена : повість / Р. Распе ; з рос. пер. О. Юркевич ; післямова О. Рути ; ілюстр. І. Олейникова. – К. : Школа, 2008. – 234 с. : ілюстр. – (Золота бібліотека видавництва “Школа”).
