Грузін, Юрій. Країна Літа [Текст]: повість / Юрій Грузін. – К.: Зелений пес, 2008. – 360 с.
Багато підлітків мріють про інші світи, де зможуть проявити себе. Існує цілий напрям у фентезі – «попаданці», де зазвичай юні герої кудись фізично потрапляють, а ще знаходять багато пригод на свою голову.
Більшість таких книжок стереотипна.
Головний герой або героїня, які нічого не досягли в реальному житті (в нашому світі), там виявляються обраними, довгоочікуваними, принцами і принцесами, могутніми чаклунами та ін. Таким чином, інший (читай – вигаданий) світ стає важливішим за реальність, що спричиняє розвиток такого явища, як втеча з реальності, тобто, науково – ескапізм.
Є інший варіант, коли «попаданець» настільки крутий магічно, виділяється розумово чи хоча б своєю зверхністю та стервозністю, що постійно принижує мешканців іншого світу, таким чином самоутверджуючись за їхній рахунок. Така література також існує у великій кількості, а її читачами здебільшого стають ті, хто нічого не досяг у реальному житті. Поділяючи вдачу героїв, такий читач отримує задоволення від їхнього стилю життя.
Однак, є ще й третій тип книг про мандрівників в інші світи, коли інша реальність стає випробуванням і своєрідною життєвою школою для героїв. Тут немає протиставлення нашого та іншого світу, персонажі спроможні на вчинки і тут, і там, а свої набуті знання і розвинуті здібності надалі застосовуватимуть і вдома.
Не треба казати, що найкориснішим для психіки і найцікавішим для читання є останній тип творів. «Країна Літа» відноситься саме до таких книг.
Як ти поведешся, якщо в школі зустрінеш справжнього гобліна? У цьому випадку гоблін – персонаж позитивний і вирізняється вправністю та розумом. Але до такої зустрічі людина має бути підготована психологічно, це дуже важливо.
Сергій разом із друзями любить грати у рольові ігри у стилі «Мечів і Магії». Це цікавий різновид інтелектуальної творчості, коли більшості гравців потрібно вжитися в своїх персонажів, а Майстру вести їх усіх, вигадуючи повороти сюжету з урахуванням всіх дій персонажів. Це така собі інтерактивна онлайн-книга, яка досить часто переростає у захопливу історію. Такі ігри розвивають фантазію та аналітичні здібності, збільшують емоційний спектр, пришвидшують реакцію.
Тому не дивно, що на появу гобліна Сергій реагує цілком адекватно. І що ж хоче від хлопчика прибулець з іншого світу? Досить несподівано, як для можливого стереотипного розвитку подій: гоблін шукає серед людей не обраного, а звичайнісінького консультанта з людської психології і поведінки. Так вже сталося, що люди із Серединного Світу (так у Країні Вічного Літа називають наш світ) викрали скарб Лісового Царя. Цей скарб – душа долини. Без його магії Велике Дерево, біля чиїх коренів зберігалося чарівне золото, поступово втратить свої захисні властивості, і в чарівну країну прийде люта зима.
Це архетипний сюжет, та й по всьому тексту таких архетипних моментів буде вдосталь. Наприклад, навіть те, що до Країни Літа Сергійко відправляється під іменем Флам (це його прізвище), глибоко міфологічне. Нове Ім’я ще й частково слугує захистом від чаклунства. Довелося хлопчику поміняти й одяг, щоб не так виділятися серед місцевих жителів.
Хоч у творі присутні ельфи (тут вони називаються еллілами) та гобліни, ці народи описані по-своєму, вони оригінальні та особливі, зі своєю культурою, звичаями тощо, і тому не дратують читача своєю присутністю. Багато й інших, не звичних або зовсім нових істот і народів. Показані взаємовпливи між світами, та й Сергій далеко не перша людина в історії нашої реальності, до кого звертаються по допомогу мешканці інших світів.
Що можна відповісти на таку пропозицію? Звісно, хлопчик погодився, бо розказане було таким схожим на пригоди з улюблених книжок і вигаданих ним самим історій. Та й хто б знехтував подібною нагодою?
Зрозуміло, що подорож небезпечна і повернення додому цілим та неушкодженим ніхто гарантувати не може (хоча є вода з Цілющих Джерел, яка зцілює і важкі рани, але у такий спосіб врятувати вдається не всіх). Єдине, що обіцяє гоблін Гіл, що часу в нашому світі пройде значно менше, ніж у Країні Літа, він проведе хлопчика через часові перехрестя, таким чином трохи обманюючи час. Це важливе уточнення, бо інакше батьки неабияк хвилювалися б за свого зниклого сина.
Твір реалістичний психологічно, і це дуже добре. Сергій реаліст, а не мрійник, захоплений фентезійними пригодами. Його перша реакція на пропозицію гобліна вражає поміркованістю:
« – Як не крути, у вас там дорослі озброєні вояки. А ти хочеш, щоб звичайний школяр із ними всіма впорався?» (С.19).
Тут і надалі не зустрінеться й натяку, що головному герою «море по кісточки», а всіх ворогів він може перемогти «однією лівою». Не поспішає брати до рук хлопчик і зброю, розуміючи, що нею доведеться скористатися, а він не спроможний на вбивство... принаймні, поки що... і сподівається, що це не зміниться в ньому.
Постійно наголошується, що знання та вміння дуже цінні. Чим більше знаєш, тим краще орієнтуєшся у скрутних ситуаціях. Більшість знань виявляються неповними, коли починаєш застосовувати їх на практиці, і це теж напрочуд реалістично подано. Вдома було багато тих, хто знав іще менше, та це не має значення під час бою.
Бодай мінімальні знання з військової техніки, партизанської війни, способів виживання у лісі, керування автомобілем та ін. можуть справді врятувати життя тобі і новим друзям. Але важливо, що ці знання нашого світу не тяжіють над знаннями мешканців іншої реальності, а органічно доповнюють їх.
Описи чужих світів яскраві і дуже реалістичні, за ними відчувається життя, а не вигадка. Дорогами між світами я просто замилувалася... А яке неймовірне Велике Дерево, чия верхівка значно вища за хмари! Дерево – справді основа світу: у цій книзі не тільки архетипна, але й реальна завдяки магії.
Як думає Сергій: «Ніяка комп’ютерна гра, ніякий фільм такого не відтворять» (С.100), із цим важко не погодитися. Порівняння реальності того, що відбувається, із фільмами та вигадками зустрічається у книзі неодноразово, і не на користь безглуздим фантазіям.
Небезпеки починають переслідувати героїв ще на початку. У передчутті великого лиха прокидаються і стають активними всі темні сили. Бо як інакше пояснити появу на Порозі Кихарета, Духа Передчасної Погибелі, який раніше на стражів не нападав?..
Тепер хоч-не-хоч, а відступати можливості немає, і Сергій разом із Гілом та кількома еліллами, серед яких лучниця Кейрі (з нею Сергій згодом подружиться), прямують по сліду викрадачів.
Сергій пробув у Країні Літа досить довго, у нього навіть відросло волосся, довелося підстригатися, а засмагу приховувати спеціальним притиранням. Поки у нашому світі минуло кілька годин, Сергій прожив тижні, і це не могло на ньому не позначитися.
Скарб повернувся, але проблема не вирішена, і тому вона обов’язково повернеться в іншій іпостасі.
Чекати на це довго не довелося. Сергій не кинувся знову рятувати Країну Літа, його просто запросили на Свято Рівнодення, та саме у цей час падає гілка з Великого Дерева. Хвороба торкнулася ясена, і якщо її не зупинити, наслідки будуть жахливі.
Наскільки серйозною є ситуація, стає зрозуміло, коли перша пошукова група не повертається. Сергій та Гіл просяться до складу другої групи, де окрім друїдів, є вже й воїни.
Їм не відмовили. Та до небезпек складного підйому, бо Дерево вище за більшість гір, а в його верхівці у великій кількості живуть птахи і тварини, додається наявність у товаристві зрадників або підступних ворогів, які чекають вгорі.
І їхні мотиви неоднозначні... Надто просто списати злочини на божевілля, але ж розум втрачають на шляху вже скоєного зла...
Третя ж частина ще жорсткіша за попередню. Майже шкільний випускник, Сергій емоційно значно доросліший за однолітків. Він прожив і пережив більше за інших, але наступне випробування ніби підготоване саме для нього.
Навколо порталу в інший світ, який знаходиться в районі його школи, починають відбуватися усілякі дива, стає тривожно. Тоді з’являється Кейрі і кличе Сергія у свій світ, бо Гіл у в’язниці, на королі еллілів лежить прокляття, брами між світами зачинені...
Єдиний порятунок – зруйнувати Лиху Пісню, розбивши ланцюг, на який накладені чари. Ланцюг сховано у Цитаделі Крижаних Грифонів, що колись була столицею стародавнього світу. Лихі чарівники жили в ній, досі це місце необжите і сповнене тіней минулого.
Сергій не може полишити друзів у біді. Але Покинуте Місто дивує навіть того, хто знає технології нашого світу і почав звикати до магії. В основі ж будь-якої системи лежить світогляд, що зумовлює архітектуру, побут, закони і звички. Не зрозуміло, як рабство могло співіснувати зі знанням магії і надзвичайно розвиненою наукою, але буває і так... Таке залишає по собі пам’ять надовго.
Сказати, що третя подорож стала для хлопця найважчою, то нічого не сказати. Врешті він залишається сам на сам із ворогами і підступом, йому випадає нагода довести, що він багато чому навчився у попередніх пригодах: відрізняти правду від брехні, ризикувати, брати відповідальність за свої вчинки і вибір, тримати дане слово, розв’язувати загадки і не боятися невідомого. Як Сергій сам каже, він «герой-учень», і тому відповіді на цьому іспиті не бездоганні. Але ніхто не дасть учневі поблажку...
Цитадель вражає, та вона лише тло для драматичних подій. Ці випробування може пройти тільки емоційно доросла людина.
У творі багато філософії, яка подається ненав’язливо і тонко. Ось, наприклад, фрагмент розмови двох героїв:
«Сергій присунувся ближче. Схоже, горіли саме камінчики, хоча при цьому жоден із них анітрохи не почорнів. Кіптяви синій вогонь взагалі не давав – ніби газову конфорку запалили.
– Вони що, чарівні?
– Як і все інше. Ти ось скажи, фарби, якими написали геніальну картину, чарівні?
– Ні, напевно.
– Але без гарних фарб нічого не вийшло б, правда? Зараз не час тебе вчити магії, краще відпочивай. Нас іще чекає довгий шлях» (С.33).
Але вже скоро Сергію доведеться познайомитися з магією дуже близько. Одним з їхніх супротивників на початку пригоди є чаклун, та він виявляється не найбільшим злом. За спиною кожного ворога стоїть страшніший і підступніший, який маніпулює слабшими від себе.
«Я думаю, скарб для них не головне. Справжнє Зло живиться чужими стражданнями, болем і смертю. Багатство його мало турбує» (С.112) – істина для всіх світів.
Зло розумне, обманює і зводить оманливими мріями про помсту, славу, владу... про будь-що цінне і жадане. Дуже складно не відгукнутися на ці обіцянки, не зрадити себе і не стати його лихою зброєю. Не всім вдається, навіть найгіднішим і найгероїчнішим.
«Коли герой нудьгує, Світу зле буває...» (С.215). Але це теж омана, яку легко впустити в серце...
Яка ж мета Зла? У тому зло в усіх світах схоже: панування, приниження, агресія, кров і смерть. На цьому стоїть його сила. А один з найдієвіших інструментів – війна. У цьому разі можливе протистояння між світами, надумане, спровоковане, засноване на попередніх конфліктах, якими може бути виправдана нова агресія.
Під час війни люди змінюються, зникають табу, життя нічого не коштує... Злу комфортно за таких умов.
Як же це знайомо і лячно!..
Кажуть, що тих, кому пощастило перейти кордон між світами, тягнутиме туди знову і знову. А це означає – нові пригоди й нові небезпеки, хай навіть нам про них і не розкажуть в іншій книзі.
Світ живий, він розвивається, і дізнаючись про нього більше, хочеться йти далі. Особисто я б мандрувала з цими героями ще не один рік.
Книга вчить, ранить, запам’ятовується. Я б порадила її щонайперше підліткам, але вдумливим дорослим, які люблять фентезі, буде теж цікаво читати, разом із героєм відповідаючи на складні запитання, поставлені автором.
http://bookchest.livejournal.com/63235.html#sthash.gBnX4Vew.dpuf
Багато підлітків мріють про інші світи, де зможуть проявити себе. Існує цілий напрям у фентезі – «попаданці», де зазвичай юні герої кудись фізично потрапляють, а ще знаходять багато пригод на свою голову.
Більшість таких книжок стереотипна.
Головний герой або героїня, які нічого не досягли в реальному житті (в нашому світі), там виявляються обраними, довгоочікуваними, принцами і принцесами, могутніми чаклунами та ін. Таким чином, інший (читай – вигаданий) світ стає важливішим за реальність, що спричиняє розвиток такого явища, як втеча з реальності, тобто, науково – ескапізм.
Є інший варіант, коли «попаданець» настільки крутий магічно, виділяється розумово чи хоча б своєю зверхністю та стервозністю, що постійно принижує мешканців іншого світу, таким чином самоутверджуючись за їхній рахунок. Така література також існує у великій кількості, а її читачами здебільшого стають ті, хто нічого не досяг у реальному житті. Поділяючи вдачу героїв, такий читач отримує задоволення від їхнього стилю життя.
Однак, є ще й третій тип книг про мандрівників в інші світи, коли інша реальність стає випробуванням і своєрідною життєвою школою для героїв. Тут немає протиставлення нашого та іншого світу, персонажі спроможні на вчинки і тут, і там, а свої набуті знання і розвинуті здібності надалі застосовуватимуть і вдома.
Не треба казати, що найкориснішим для психіки і найцікавішим для читання є останній тип творів. «Країна Літа» відноситься саме до таких книг.
Як ти поведешся, якщо в школі зустрінеш справжнього гобліна? У цьому випадку гоблін – персонаж позитивний і вирізняється вправністю та розумом. Але до такої зустрічі людина має бути підготована психологічно, це дуже важливо.
Сергій разом із друзями любить грати у рольові ігри у стилі «Мечів і Магії». Це цікавий різновид інтелектуальної творчості, коли більшості гравців потрібно вжитися в своїх персонажів, а Майстру вести їх усіх, вигадуючи повороти сюжету з урахуванням всіх дій персонажів. Це така собі інтерактивна онлайн-книга, яка досить часто переростає у захопливу історію. Такі ігри розвивають фантазію та аналітичні здібності, збільшують емоційний спектр, пришвидшують реакцію.
Тому не дивно, що на появу гобліна Сергій реагує цілком адекватно. І що ж хоче від хлопчика прибулець з іншого світу? Досить несподівано, як для можливого стереотипного розвитку подій: гоблін шукає серед людей не обраного, а звичайнісінького консультанта з людської психології і поведінки. Так вже сталося, що люди із Серединного Світу (так у Країні Вічного Літа називають наш світ) викрали скарб Лісового Царя. Цей скарб – душа долини. Без його магії Велике Дерево, біля чиїх коренів зберігалося чарівне золото, поступово втратить свої захисні властивості, і в чарівну країну прийде люта зима.
Це архетипний сюжет, та й по всьому тексту таких архетипних моментів буде вдосталь. Наприклад, навіть те, що до Країни Літа Сергійко відправляється під іменем Флам (це його прізвище), глибоко міфологічне. Нове Ім’я ще й частково слугує захистом від чаклунства. Довелося хлопчику поміняти й одяг, щоб не так виділятися серед місцевих жителів.
Хоч у творі присутні ельфи (тут вони називаються еллілами) та гобліни, ці народи описані по-своєму, вони оригінальні та особливі, зі своєю культурою, звичаями тощо, і тому не дратують читача своєю присутністю. Багато й інших, не звичних або зовсім нових істот і народів. Показані взаємовпливи між світами, та й Сергій далеко не перша людина в історії нашої реальності, до кого звертаються по допомогу мешканці інших світів.
Що можна відповісти на таку пропозицію? Звісно, хлопчик погодився, бо розказане було таким схожим на пригоди з улюблених книжок і вигаданих ним самим історій. Та й хто б знехтував подібною нагодою?
Зрозуміло, що подорож небезпечна і повернення додому цілим та неушкодженим ніхто гарантувати не може (хоча є вода з Цілющих Джерел, яка зцілює і важкі рани, але у такий спосіб врятувати вдається не всіх). Єдине, що обіцяє гоблін Гіл, що часу в нашому світі пройде значно менше, ніж у Країні Літа, він проведе хлопчика через часові перехрестя, таким чином трохи обманюючи час. Це важливе уточнення, бо інакше батьки неабияк хвилювалися б за свого зниклого сина.
Твір реалістичний психологічно, і це дуже добре. Сергій реаліст, а не мрійник, захоплений фентезійними пригодами. Його перша реакція на пропозицію гобліна вражає поміркованістю:
« – Як не крути, у вас там дорослі озброєні вояки. А ти хочеш, щоб звичайний школяр із ними всіма впорався?» (С.19).
Тут і надалі не зустрінеться й натяку, що головному герою «море по кісточки», а всіх ворогів він може перемогти «однією лівою». Не поспішає брати до рук хлопчик і зброю, розуміючи, що нею доведеться скористатися, а він не спроможний на вбивство... принаймні, поки що... і сподівається, що це не зміниться в ньому.
Постійно наголошується, що знання та вміння дуже цінні. Чим більше знаєш, тим краще орієнтуєшся у скрутних ситуаціях. Більшість знань виявляються неповними, коли починаєш застосовувати їх на практиці, і це теж напрочуд реалістично подано. Вдома було багато тих, хто знав іще менше, та це не має значення під час бою.
Бодай мінімальні знання з військової техніки, партизанської війни, способів виживання у лісі, керування автомобілем та ін. можуть справді врятувати життя тобі і новим друзям. Але важливо, що ці знання нашого світу не тяжіють над знаннями мешканців іншої реальності, а органічно доповнюють їх.
Описи чужих світів яскраві і дуже реалістичні, за ними відчувається життя, а не вигадка. Дорогами між світами я просто замилувалася... А яке неймовірне Велике Дерево, чия верхівка значно вища за хмари! Дерево – справді основа світу: у цій книзі не тільки архетипна, але й реальна завдяки магії.
Як думає Сергій: «Ніяка комп’ютерна гра, ніякий фільм такого не відтворять» (С.100), із цим важко не погодитися. Порівняння реальності того, що відбувається, із фільмами та вигадками зустрічається у книзі неодноразово, і не на користь безглуздим фантазіям.
Небезпеки починають переслідувати героїв ще на початку. У передчутті великого лиха прокидаються і стають активними всі темні сили. Бо як інакше пояснити появу на Порозі Кихарета, Духа Передчасної Погибелі, який раніше на стражів не нападав?..
Тепер хоч-не-хоч, а відступати можливості немає, і Сергій разом із Гілом та кількома еліллами, серед яких лучниця Кейрі (з нею Сергій згодом подружиться), прямують по сліду викрадачів.
Сергій пробув у Країні Літа досить довго, у нього навіть відросло волосся, довелося підстригатися, а засмагу приховувати спеціальним притиранням. Поки у нашому світі минуло кілька годин, Сергій прожив тижні, і це не могло на ньому не позначитися.
Скарб повернувся, але проблема не вирішена, і тому вона обов’язково повернеться в іншій іпостасі.
Чекати на це довго не довелося. Сергій не кинувся знову рятувати Країну Літа, його просто запросили на Свято Рівнодення, та саме у цей час падає гілка з Великого Дерева. Хвороба торкнулася ясена, і якщо її не зупинити, наслідки будуть жахливі.
Наскільки серйозною є ситуація, стає зрозуміло, коли перша пошукова група не повертається. Сергій та Гіл просяться до складу другої групи, де окрім друїдів, є вже й воїни.
Їм не відмовили. Та до небезпек складного підйому, бо Дерево вище за більшість гір, а в його верхівці у великій кількості живуть птахи і тварини, додається наявність у товаристві зрадників або підступних ворогів, які чекають вгорі.
І їхні мотиви неоднозначні... Надто просто списати злочини на божевілля, але ж розум втрачають на шляху вже скоєного зла...
Третя ж частина ще жорсткіша за попередню. Майже шкільний випускник, Сергій емоційно значно доросліший за однолітків. Він прожив і пережив більше за інших, але наступне випробування ніби підготоване саме для нього.
Навколо порталу в інший світ, який знаходиться в районі його школи, починають відбуватися усілякі дива, стає тривожно. Тоді з’являється Кейрі і кличе Сергія у свій світ, бо Гіл у в’язниці, на королі еллілів лежить прокляття, брами між світами зачинені...
Єдиний порятунок – зруйнувати Лиху Пісню, розбивши ланцюг, на який накладені чари. Ланцюг сховано у Цитаделі Крижаних Грифонів, що колись була столицею стародавнього світу. Лихі чарівники жили в ній, досі це місце необжите і сповнене тіней минулого.
Сергій не може полишити друзів у біді. Але Покинуте Місто дивує навіть того, хто знає технології нашого світу і почав звикати до магії. В основі ж будь-якої системи лежить світогляд, що зумовлює архітектуру, побут, закони і звички. Не зрозуміло, як рабство могло співіснувати зі знанням магії і надзвичайно розвиненою наукою, але буває і так... Таке залишає по собі пам’ять надовго.
Сказати, що третя подорож стала для хлопця найважчою, то нічого не сказати. Врешті він залишається сам на сам із ворогами і підступом, йому випадає нагода довести, що він багато чому навчився у попередніх пригодах: відрізняти правду від брехні, ризикувати, брати відповідальність за свої вчинки і вибір, тримати дане слово, розв’язувати загадки і не боятися невідомого. Як Сергій сам каже, він «герой-учень», і тому відповіді на цьому іспиті не бездоганні. Але ніхто не дасть учневі поблажку...
Цитадель вражає, та вона лише тло для драматичних подій. Ці випробування може пройти тільки емоційно доросла людина.
У творі багато філософії, яка подається ненав’язливо і тонко. Ось, наприклад, фрагмент розмови двох героїв:
«Сергій присунувся ближче. Схоже, горіли саме камінчики, хоча при цьому жоден із них анітрохи не почорнів. Кіптяви синій вогонь взагалі не давав – ніби газову конфорку запалили.
– Вони що, чарівні?
– Як і все інше. Ти ось скажи, фарби, якими написали геніальну картину, чарівні?
– Ні, напевно.
– Але без гарних фарб нічого не вийшло б, правда? Зараз не час тебе вчити магії, краще відпочивай. Нас іще чекає довгий шлях» (С.33).
Але вже скоро Сергію доведеться познайомитися з магією дуже близько. Одним з їхніх супротивників на початку пригоди є чаклун, та він виявляється не найбільшим злом. За спиною кожного ворога стоїть страшніший і підступніший, який маніпулює слабшими від себе.
«Я думаю, скарб для них не головне. Справжнє Зло живиться чужими стражданнями, болем і смертю. Багатство його мало турбує» (С.112) – істина для всіх світів.
Зло розумне, обманює і зводить оманливими мріями про помсту, славу, владу... про будь-що цінне і жадане. Дуже складно не відгукнутися на ці обіцянки, не зрадити себе і не стати його лихою зброєю. Не всім вдається, навіть найгіднішим і найгероїчнішим.
«Коли герой нудьгує, Світу зле буває...» (С.215). Але це теж омана, яку легко впустити в серце...
Яка ж мета Зла? У тому зло в усіх світах схоже: панування, приниження, агресія, кров і смерть. На цьому стоїть його сила. А один з найдієвіших інструментів – війна. У цьому разі можливе протистояння між світами, надумане, спровоковане, засноване на попередніх конфліктах, якими може бути виправдана нова агресія.
Під час війни люди змінюються, зникають табу, життя нічого не коштує... Злу комфортно за таких умов.
Як же це знайомо і лячно!..
Кажуть, що тих, кому пощастило перейти кордон між світами, тягнутиме туди знову і знову. А це означає – нові пригоди й нові небезпеки, хай навіть нам про них і не розкажуть в іншій книзі.
Світ живий, він розвивається, і дізнаючись про нього більше, хочеться йти далі. Особисто я б мандрувала з цими героями ще не один рік.
Книга вчить, ранить, запам’ятовується. Я б порадила її щонайперше підліткам, але вдумливим дорослим, які люблять фентезі, буде теж цікаво читати, разом із героєм відповідаючи на складні запитання, поставлені автором.
http://bookchest.livejournal.com/63235.html#sthash.gBnX4Vew.dpuf
