Герланець, Валерій. Чудовисько з озера [Текст] / В. Герланець. – Донецьк: Донбасінформ, 2011. – 64 с.
Зміст. До збірника увійшло вісім казок для дітей дошкільного віку. Головні герої твору – тварини, більшість з яких дітлахи, які товаришують між собою. Не зважаючи на те, що книга перекладена українською, у неї дуже гарна мелодійна мова.
«Яка на смак літера «О»?
Як привабити дитину до читання і рахування? Складно. Навіть якщо це не дитина, а маленьке собача або кошеня з казки. Особливо коли малеча вміє кожне твоє слово жартома обернути проти тебе.
«– От розв’яжи таку задачку: я даю тобі одну кісточку...
– Давай, – облизнувся цуцик і радісно заметляв хвостом.
– ...а потім ще дві. Скільки в тебе буде кісточок?
– Жодної! – випалив Бориско.
– Чому жодної? – здивувалася мама.
– Бо я всі ці кісточки з’їм! Швидко-швидко!» (С.6).
І як піти проти такої логіки? Та саме завдяки емоціям можливо опанувати абетку, бо, наприклад, літера «о» є у смачній кісточці, а для киці вона гладенька і кругленька, як мишка.
«Чудовисько з озера»
Вже знайомі читачеві цуцик Бориско і киця Миця злякалися страховиська, що живе в озері. У жаху очі великі-великі, та згодом виявляється, що червонооке чудовисько – це насос, який увімкнули дачники, щоб качати воду. Та на тому загадку чудовиська не розгадано, і воно таки поселилося в озері – це ігуана, яка втекла від людей, а пес Тузик тепер її розшукує по всіх усюдах.
«У підземній пастці»
Бориско продовжує бешкетувати, от сьогодні навчав курчат плавати у калюжі кролем, і сам так замурзався, що мамі довелося його «прати» з шампунем. Але разом діти можуть втрапити у ще більшу пригоду – опинитися у льоху у підземній пастці. Добре, що саме в той час кріт прорив хід до льоху і допоміг необачній малечі.
«Таємниця летючої тарілки»
Перебування під землею дітей, звісно, нічому не навчило, їм навіть і не перепало, тому невдовзі киця Миця пропонує видертися на горище. А там же стільки всього цікавого люди позалишали, як то підзорну трубу, з якою цікаво гратися. У неї навіть летючу тарілку роздивитися можна. Але поки звірі метушилися, а Ворона навіть дзьобнула космічний корабель, щоб не вештався над їхніми дачами, виявилося, що насправді ця тарілка – іграшка, яка втратила керування і почала літати сама по собі.
«Повітроплавиця Ціпа»
А ось у цій історії усім птахам і звірям доведеться об’єднатися, щоб врятувати мале курчатко Ціпу, яку хуліганисті хлопці посадили у кошик, до якого прив’язали повітряні кульки, і відправили курчатко у політ.
Тільки на тому пригода не закінчується, бо мешканці дачного селища вирішують зняти фільм про ті події, тільки грають не самих себе, а когось іншого. От тільки чи можете ви уявити, щоб пес грав курча, цуценя було кішкою, киця – квочкою, а ворона – цуциком? Не можете? А це весело!
Це вже сюжет наступної історії «Як дядько Тузик детектив знімав».
Встигли друзі пограти й у футбол в історії «Незвичайний гол». Кожен хвалиться, що знає про футбольні правила, а тоді випробовує свої знання на практиці, позичивши в опудала голову, зроблену зі старого м’яча.
Остання історія об’єднує усіх мешканців дачі навколо новоствореної рок-групи «Дачка». Головні у ній, звісно, Бориско і Миця, з якими разом юний читач наче й прочитав усі ці гумористичні історії, які відбулися поряд – на дачі.
Головною чеснотою цієї книги, на мій погляд, є те, що події відбуваються не у селі, а саме на дачі, бо більшість міських дітей зараз відпочивають влітку не в селі, а на дачах, і тому описані у книзі реалії навіть у казковому антуражі їм ближчі, аніж сільська тематика.
Висновок: Добра книга про пригоди цуценяти Бориска, киці Миці та їхніх друзів, яка не лише розважає завдяки своєму гумору і пригодам, але і навчає правилам поведінки, показує, що товаришувати, допомагати один одному, та й гратися разом набагато цікавіше, ніж бути самому.
«Яка на смак літера «О»?
Як привабити дитину до читання і рахування? Складно. Навіть якщо це не дитина, а маленьке собача або кошеня з казки. Особливо коли малеча вміє кожне твоє слово жартома обернути проти тебе.
«– От розв’яжи таку задачку: я даю тобі одну кісточку...
– Давай, – облизнувся цуцик і радісно заметляв хвостом.
– ...а потім ще дві. Скільки в тебе буде кісточок?
– Жодної! – випалив Бориско.
– Чому жодної? – здивувалася мама.
– Бо я всі ці кісточки з’їм! Швидко-швидко!» (С.6).
І як піти проти такої логіки? Та саме завдяки емоціям можливо опанувати абетку, бо, наприклад, літера «о» є у смачній кісточці, а для киці вона гладенька і кругленька, як мишка.
«Чудовисько з озера»
Вже знайомі читачеві цуцик Бориско і киця Миця злякалися страховиська, що живе в озері. У жаху очі великі-великі, та згодом виявляється, що червонооке чудовисько – це насос, який увімкнули дачники, щоб качати воду. Та на тому загадку чудовиська не розгадано, і воно таки поселилося в озері – це ігуана, яка втекла від людей, а пес Тузик тепер її розшукує по всіх усюдах.
«У підземній пастці»
Бориско продовжує бешкетувати, от сьогодні навчав курчат плавати у калюжі кролем, і сам так замурзався, що мамі довелося його «прати» з шампунем. Але разом діти можуть втрапити у ще більшу пригоду – опинитися у льоху у підземній пастці. Добре, що саме в той час кріт прорив хід до льоху і допоміг необачній малечі.
«Таємниця летючої тарілки»
Перебування під землею дітей, звісно, нічому не навчило, їм навіть і не перепало, тому невдовзі киця Миця пропонує видертися на горище. А там же стільки всього цікавого люди позалишали, як то підзорну трубу, з якою цікаво гратися. У неї навіть летючу тарілку роздивитися можна. Але поки звірі метушилися, а Ворона навіть дзьобнула космічний корабель, щоб не вештався над їхніми дачами, виявилося, що насправді ця тарілка – іграшка, яка втратила керування і почала літати сама по собі.
«Повітроплавиця Ціпа»
А ось у цій історії усім птахам і звірям доведеться об’єднатися, щоб врятувати мале курчатко Ціпу, яку хуліганисті хлопці посадили у кошик, до якого прив’язали повітряні кульки, і відправили курчатко у політ.
Тільки на тому пригода не закінчується, бо мешканці дачного селища вирішують зняти фільм про ті події, тільки грають не самих себе, а когось іншого. От тільки чи можете ви уявити, щоб пес грав курча, цуценя було кішкою, киця – квочкою, а ворона – цуциком? Не можете? А це весело!
Це вже сюжет наступної історії «Як дядько Тузик детектив знімав».
Встигли друзі пограти й у футбол в історії «Незвичайний гол». Кожен хвалиться, що знає про футбольні правила, а тоді випробовує свої знання на практиці, позичивши в опудала голову, зроблену зі старого м’яча.
Остання історія об’єднує усіх мешканців дачі навколо новоствореної рок-групи «Дачка». Головні у ній, звісно, Бориско і Миця, з якими разом юний читач наче й прочитав усі ці гумористичні історії, які відбулися поряд – на дачі.
Головною чеснотою цієї книги, на мій погляд, є те, що події відбуваються не у селі, а саме на дачі, бо більшість міських дітей зараз відпочивають влітку не в селі, а на дачах, і тому описані у книзі реалії навіть у казковому антуражі їм ближчі, аніж сільська тематика.
Висновок: Добра книга про пригоди цуценяти Бориска, киці Миці та їхніх друзів, яка не лише розважає завдяки своєму гумору і пригодам, але і навчає правилам поведінки, показує, що товаришувати, допомагати один одному, та й гратися разом набагато цікавіше, ніж бути самому.
