СЛАВЕТНИЙ ОСТАП ВИШНЯ

«Хороший сміх — той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує. Господи, до чого ж просто все», - творче кредо Остапа Вишні.

Остап Вишня ввійшов у українську літературу як високоталановитий майстер сатири та гумору. Митець самобутній і неповторний, він формувався і зростав на ґрунті народного життя і своїм словом успішно слугував утвердженню добра. Творчість його надихалась і окрилювалась великим поняттям – Народ. Остап Вишня зі всією щирістю говорив про високе покликання письменника і про вірність митця правді, про любов і повагу до людини. Слушність цих роздумів письменник якнайкращим чином підтвердив усією своєю художньою творчістю, громадською діяльністю й загалом – усім своїм життям.

Біографія

 Остап Вишня (Губенко Павло Михайлович) – гуморист,

сатирик, член Спілки письменників України (1934). Народився на хуторі Чечва (тепер Грунь) Охтирського району у багатодітній селянській родині. Початкову освіту здобув у Грунській сільській школі, навчався у Зіньківській двокласній школі. У 1907 р. закінчив Київську військово-фельдшерську школу і почав працювати фельдшером у лікарні Південно-Західної залізниці у Києві.

 Писав він і для дітей, щиро і тепло. Саме Остап Вишня започаткував новий літературний жанр – нарис-усмішку. Він був багатогранним письменником широкого діапазону.

 Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року. Похований у Києві.

 Рада письменників України і видавництво «Радянський
письменник» заснували щорічну літературну премію імені Остапа Вишні. На батьківщині – у селі Грунь – відкрито музей чародія сміху (1982 р.). 

 Літературна творчість була для нього такою ж органічною потребою, як повітря, як вода, як хліб. Зрозуміти феномен Остапа Вишні, з’ясувати, хто він, чиїх батьків дитина, де зріс і в кого навчався допомогли працівники бібліотеки Платоненко Ю.В. під час проведення бесіди «Веселий пересмішник – віртуоз гумору» . Присутні мали змогу не лише дізнатися про цікаві факти з життя відомого гумориста, але й довідатися, що з реального життя лягло в основу його відомих на весь світ «Мисливських усмішок». Під час заходу діти продекламували свої улюблені усмішки автора.

До 125-річчя з дня народження видатного письменника-гумориста в бібліотеці презентовано книжкову викладку «Віртуоз гумору», а також бібліограф Базир Т.М. була видана попереджувальна довідка «І сміх і сльози і любов».

Такі літературні події формують у молоді інтерес та повагу до визначних постатей української літератури.

Твори Остапа Вишні

Подано в хронологічному порядку за роками створення

1. Зенітка (1944)
2. Бекас (1945)
3. Вальдшнеп (1945)
4. Ведмідь (1945)
5. Лисиця (1945)
6. Вовк (1945)
7. Заєць (1945)
8. Ленінград і ленінградці (1945) 
9. Дика гуска (1946)
10. Дика коза (1946)
11. Перепілка (1946)
12. Лось (1946)
13. Дикий кабан, або вепр (1946)
14. Дрохва (1946)
15. Екіпіровка мисливця (1947)
16. Дилда (1948)
17. З крякухою на озері (1948)
18. У ніч під Новий Рік (1950)
19. Короп (1951)
20. Лебідь (1951)
21. Фазани (1952)
22. Отак і пишу (1954)
23. Перший диктант (1955)
24. Щука (1956)
25. Збірка «Мисливські усмішки» (1956) 

Раджу прочитати: 

Вишня, Остап. Мисливські усмішки [Текст]: для сер. та ст. шкільного віку / Остап Вишня. - К.: Національний книжковий проект, 2012. - 272с. 

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою. 

Остап Вишня складав «Мисливські усмішки» протягом тривалого часу, але найповніше видання було здійснене вже після його смерті — в 1958 році.«Мисливські усмішки», хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею.

ВІРШІ ПРО ОСТАПА ВИШНЮ

По полях ми з Вишнею бродили Восени, шукаючи зайців,

І бур’ян пожовклий, посивілий Під ногами срібно хрупостів.

Скільки доброти було в обличчі,

Скільки мудрості в очах було,

Як дивився приятелеві в вічі,

Любий наш Михайлович Павло!

Ну, а вмів же бути і суворим,

І безжальним бути Вишня міг,

Як назустріч злобним поговорам Підіймав свій праведний батіг!

Без гучних прожив він декламацій,

А в душі поезія цвіла!

Друг людини, друг природи й праці, Грізний ворог нечисті і зла.

М. Рильський

Навкруги багаття любо й мило. Позбирались друзі, хоч не всі.

Засиніло вечора вітрило,

Кармінові трави у росі.

Опустім нестріляні рушниці,

Загудем, затягнем неважку,

Де в багатті тліють зоряниці І задумавсь Вишня на лужку.

Світ твій вийшов на нові орбіти, Достигають вишні наливні,

Слава тим, хто вмів полум’яніти І згоріть у вічному огні.

А. Малишко