ЧАРІВНИК КРАЇНИ ОЗ

Привіт, друже!

  Цього року виповнюється 115 років з дня виходу книжки «Чарівник країни Оз». Ти вже прочитав  цю казкову повість?

Смарагдове місто придумав американський письменник Френк Баум.Його повість «Чарівник країни Оз» вийшла у 1900 році. Відразу після появи казка Ф. Баума отримала просто – таки феноменальний успіх! Лише протягом 1900 року вона виходила тричі, щоразу збільшуючи свій тираж. А коли згадати про ту кількість листів – відгуків, що йшли від захоплених читачів, то тут слід уживати лише такі визначення, як злива, водоспад,гора, сила – силенна. Слід сказати, що вже першу казку Френка Баума про чарівника країни Оз  було, так би мовити, по-американськи «розкручено на всі сто!..». Все, що знайшлось у казці, – імена героїв, назви, сюжетні мотиви, чарівні предмети тощо, – все-все було кинуто на ринок:: почали з’являтися іграшки  звичайні та механічні, альбоми для вирізування, книжечки – розмалюйки, саморобки, шкільні товари, малюнки – загадки, настільні – ігри!.. З’явилося навіть морозиво під назвою «Оз», яке стало чи не найпопулярнішим серед малих

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ

  Міжнародний день захисту дітей в Україні та світі святкують 1 червня. Це свято - найсвітліше на всій Планеті, і сонечко всім дітям світить одинаково, щоб росли вони здоровими, щасливими, щоб здійснювалися їх мрії.

Міжнародний день захисту дітей - не лише барвисте, веселкове свято. Це ще нагадування всім про необхідність захищати права юного покоління.

Дійсно, найголовніше - це спокій в душах і серцях, це тиша і злагода в кожному куточку нашої держави і у всьому світі.   Саме тому в 1949 році і було проголошено це свято - Міжнародний день захисту дітей, який з 1998 року відзначається і в нашій державі.

В Семенівській районній бібліотеці для дітей відбулося свято"Подорож в країну дитячих мрій". На святі була влаштована книжкова виставка "Хай сонцю і квітам всміхаються діти".

 Відбувся конкурс дитячих малюнків на асфальті "В моїх руках і казка ожива". 

 Цей день - не тільки голосні та веселі свята для малечі, а й нагадування суспільству про необхідність поважати права дитини, що є необхідною умовою для формування справедливого, гуманного соціуму, добробуту в ньому. 

  Нехай же всім - всім дітям всміхається щастя. І йому ніколи не буде кінця, і радість не гасне у юних серцях. 

СВЯТО ТРІЙЦІ

  Найпоетичнішим святом, що тісно пов'язане з природою, є Трійця. До прийняття християнства схоже свято називалося Русаліями і відзначалося протягом шести днів. Церковний календар освячує лише три дні. Стосовно походження свята Трійці існує кілька гіпотез. За однією з них Бог у цей день створив землю і засіяв її зеленню (від цього й Зелені свята). За іншими версіями, Христос, в'їжджаючи до Єрусалима на віслюкові, обрав собі шлях не по килимах, які розіслали багачі, а по галузках, котрими прикрашали йому путівець бідняки,— звідси й зелене клечання.
 Здебільшого Зелені свята починалися з четверга. Жінки вдосвіта йшли до лісу заготовляти лікарські трави. У цей день збирали також росу, якою лікували хворі очі.
  У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запашним зіллям світлиці. Надвечір на «клечану суботу» йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу й запасалися галузками клена, липи, ясена. Ними оздоблювали обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати, а також оселю.
У неділю, в день Трійці, відбувався один з найхарактерніших обрядів Зелених свят — ворожіння. Воно відбувалося під час розвивання вінків. Якщо вінок не засох — дівчині судилося довге життя. Зів'ялі вінки кидали у річку. Як попливе — щастя, а потоне — біда!
 Неділя Зеленого тижня називається клечаною неділею, або П'ятдесятницею — це п'ятдесятий день після Великодня. В цей день люди зранку вдягаються по-святковому і вирушають до церкви. В руках кожна молодиця тримає пучок любистку, чебрецю, материнки та іншого зілля, люди вітають один одного, поздоровляють зі святом, зичать щастя.
 В Україні здавна існує звичай після богослужіння йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. Деякі господарі виносять з хати до воріт стіл, накритий білою скатертиною, зверху кладуть хліб, сіль, воду. Священик зупиняється біля такого столу, читає Євангеліє, потім заходить до хати і кропить її свяченою водою.
 Четвер Зеленого тижня називають Русалчиним Великоднем. У цей день, за народним звичаєм, дівчата йдуть таємно до лісу, щоб випросити в русалок і мавок багатих женихів. Під час русалчиних свят не слід викидати лушпиння з яєць, бо русалки робитимуть шкоду людям.

---

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

---

Свята, традиції, звичаї українського народу[Текст]. –  Харків: Белкар-книга, 2008. -  80 с., іл. – (Світ навколо тебе)
Анотація. Одним із найголовніших принципів Державної національної програми освіти є формування всебічно розвиненої особистості, яке неможливе без відродження духовності, без виховання дітей на високих моральних і духовних цінностях. У цьому процесі важливе місце посідають свята українського народу. У нашому житті переплелися у своєрідний вінок свята, які прийшли до нас із сивої давнини, християнські свята, свята з народного календаря, сучасні календарні свята. Як у веселки один колір переходить в іншій, так і у нашому житті одне свято змінює інше.

КРАЇНА ЛІТА

Грузін, Юрій. Країна Літа [Текст]: повість / Юрій Грузін. – К.: Зелений пес, 2008. – 360 с.

---

   Багато підлітків мріють про інші світи, де зможуть проявити себе. Існує цілий напрям у фентезі – «попаданці», де зазвичай юні герої кудись фізично потрапляють, а ще знаходять багато пригод на свою голову.
Більшість таких книжок стереотипна.
  Головний герой або героїня, які нічого не досягли в реальному житті (в нашому світі), там виявляються обраними, довгоочікуваними, принцами і принцесами, могутніми чаклунами та ін. Таким чином, інший (читай – вигаданий) світ стає важливішим за реальність, що спричиняє розвиток такого явища, як втеча з реальності, тобто, науково – ескапізм.
  Є інший варіант, коли «попаданець» настільки крутий магічно, виділяється розумово чи хоча б своєю зверхністю та стервозністю, що постійно принижує мешканців іншого світу, таким чином самоутверджуючись за їхній рахунок. Така література також існує у великій кількості, а її читачами здебільшого стають ті, хто нічого не досяг у реальному житті. Поділяючи вдачу героїв, такий читач отримує задоволення від їхнього стилю життя.
  Однак, є ще й третій тип книг про мандрівників в інші світи, коли інша реальність стає випробуванням і своєрідною життєвою школою для героїв. Тут немає протиставлення нашого та іншого світу, персонажі спроможні на вчинки і тут, і там, а свої набуті знання і розвинуті здібності надалі застосовуватимуть і вдома.

МАРУСЯ ЧУРАЙ

  Про життєвий шлях Марії Гордіївни Чурай ми не маємо достовірних даних. Про неї не збереглося жодних письмових джерел, немає ні документальних свідоцтв, ні записів народних переказів. Ім’я та вчинки цієї дуже гарної і надзвичайно талановитої полтавчанки овіяни численними легендами.

Існує легенда про те, як Бог наділяв кожен народ своїми щедротами. Коли було майже все роздано, побачив красиву дівчину, що скромно стояла у кутку.

— А ти хто така? — запитав Бог.

— Українка, — відповіла дівчина і зашарілась.

— Що ж тобі подарувати? — промовив Бог.

— Мабуть, тобі я подарую пісню.

  Тією українкою була, мабуть, легендарна народна співачка, поетеса та композитор епохи гетьмана Богдана Хмельницького. Її ім’я поряд з іменами лицарів тих буремних років по праву займає почесне місце на скрижалях нашої історії.

  Декілька епізодів з життя Марусі Чурай...

  Після смерті батька, запорізького козака, Маруся залишилася жити разом з матір’ю в Полтаві. На гарну дівчину з часом почали заглядатися парубки. Але більше всіх їй подобався хорунжий полтавського полку Гриць Бобренко.

Лина Костенко. Маруся Чурай

В 1648 році Гриць поїхав на війну, давши слово Марусі повернутися до неї. Дівчина чекала на нього цілих чотири роки. Але, повернувшись з перемогою, коханий проїхав на коні, не звернувши на неї уваги. Нещасна дівчина на знаходила собі місця, сильно переживаючи зраду коханого. В той же час вона складає пісню «Ой, не ходи, Грицю...». Не витримавши обману, Маруся вирішила помститися зраднику і отруює його звареним зіллям.

  Після скоєнного злочиу Марусю Чурай засудили влітку 1652 року до страти. Під час суду вона не промовила ні слова і всю вину взяла на себе. Лише священнику на сповіді зізналася у всьому.

  Настав день страти. На центральній площі Полтави на помості стояло закута Маруся. Але в той час, коли писар вже закінчував читати вирок, на горячому коні увірвався в натовп Іван Іскра — молодий козак, бойовий побратим Гриця. Іван привіз буллу (наказ) Богдана Хмельницького: «Звільнити Чураївну з-під охорони в пам’ять її батька та заради її прекрасних пісень, що вона залишила». 

  Але радості для Марусі не було, бо душа її померла разом з Грицем. Сходивши на прощення до Києва, та повернувшись у 1653 році, вона померла у віці 28 років.

  З того часу та до согодня вся Україна співає «Засвіт встали козаченьки», «На городі верба рясна», «Прилетіла зозуленька», «Зелененький барвіночку», «Летить галка через балку», «Ой, по горі, по долині», «В кінці греблі шумлять верби», «Сидить голуб на березі», «Ой, не ходи, Грицю», «Віють вітри, віють буйні», «Котилися вози з гори»...

  У 1987 році в Полтаві спорудили «Співоче поле Марусі Чурай», а в 2006 році їй було встановлено монумент навпроти музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя.

  Але найкращим пам’ятником Марусі є її пісні.
КНИГИ

Костенко, Ліна. Маруся Чурай [Текст]: історичний роман у віршах / Ліна Костенко. - К.: "Веселка", 1990. - 159с.

З піснями Марусі Чурай рушали в походи козацькі полки гетьмана Богдана Хмельницького. Їх співав і співає український народ. Велике кохання і жорстока зрада, трагічна смерть милого і суд громади, драматичне, з філософським осмисленням життя легендарної Марусі Чурай.

Чемерис, Валентин. Маруся Чурай [Текст]: повість / В. Чемерис. - К.: "Бібліотека українця", 1997. - 78с.

ЗОРЯНИЙ ЛИЦАР

Крюкова, Тамара Зоряний лицар [Текст]: повість / Т. Крюкова. – Х.: Ранок, 2012. – 448 с.

---

ЗМІСТ Наступна частина циклу ні в чому не поступається попереднім, вона так само захоплююча і цікава.
Марика і Гліб ростуть, після мандрів вони змінилися, подорослішали. Життя Марики відтепер зовсім інше, бо вона живе у палаці герцогині Агнеси як її донька, навчається, намагається опанувати придворний етикет. Але відчуває себе птахом у золотій клітці. Вільнолюбна дівчина підсвідомо прагне позбутися тягаря правил та умовностей, жити відповідно до волі свого серця, і дуже швидко доля надасть їй таку можливість.
  У цій книзі вже два повноцінних сюжетоформуючих персонажа – Гліб і Марика, частково їхні лінії перетинаються, але образи розвиваються паралельно. Через те, що на шляху у кожного героя багато випробувань, між Глібом і Марикою іноді виникають конфлікти.
Головним антагоністом залишається віщунка з Лисячої Нори, ще хитріша, підступніша і безжальніша, ніж раніше. Її життєва позиція і сенс життя полягають у тому, щоб обдурювати інших собі на користь. Окрім того, відьма дуже мстива. Завдяки обману вона сварить Гліба з Агнесою, відбирає у герцогині щастя відчувати себе матір'ю, вбиває клин недовіри між друзями.
  Тепер Марика її персональний ворог, а не лише дівчинка, яка приглянулася юному принцу. Із Марикою пов'язана таємниця – вона володіє чарівною силою, та дитину ніхто не навчав, тому чарівництво проявляється саме собою і лише у дуже складних ситуаціях. Через це з вини віщунки Марику починають

175 РОКІВ ВІД ДНЯ ВИХОДУ "КОБЗАРЯ"

 Така книга як «Кобзар» стоїть на книжковій по­лиці чи не в кожній українській оселі, чи то міська квартира, чи то сільська хата.

  Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, народжувалися на тернистих шляхах пое­тового життя, писалися то в мандрах, то в казема­тах, мережилися при світлі білих ночей Півночі й у пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання.

  «Кобзар» належить до найволелюбніших книг усіх часів, він наскрізь сповнений прагненням волі. Поезії «Кобзаря» пронизані вірою в незнищенність українського народу, вірою в те, що людина ніколи не змириться з неволею.

Кожен, хто відкриє для себе «Кобзаря», відчує, що книгу цю написала людина, яка вистраждала свої відкриття, яка по крутизнах життя піднеслася до вершин мудрості.

 «Кобзар» - книга невичерпна, книга на віки.

  У наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили всього декілька його поезій.

  Молодий перспективний художник Тарас Шевченко вперше видав «Кобзаря» 1840 року в Санкт-Петербурзі за сприяння свого друга та зем­ляка - поета Євгена Гребінки.

  До збірки увійшло всього вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч».

  Вірш «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», написаний спеціально для цієї збірки, є своєрід­ним епіграфом до усієї творчості Тараса Шевченка.

  Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати «Кобзарем». Навіть сам поет деякі зі своїх повістей підписував «Кобзар Дармограй».

  1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Далі були і третє, і четверте видання.

  І до сьогодні велична книга українців «Кобзар» перевидається численними накладами й перекла­дається багатьма мовами.

  У Черкасах існує єдиний у світі музей однієї книги -«Кобзаря», відкритий у травні 1989 року в меморіальному будинку сім’ї Цибульських, де якийсь час проживав Тарас Григорович.